10 червня 2024

Враження від серії класичних ероге Rance

#оффтопік, хуле


Є така відома серія ероге (японських хентайних ігор) Rance. Я почав проходити її кілька років тому і нарешті пройшов усе, що переклали на англійську (очікую перекладу 03 та 10 частин).

Деякі частини мені дуже сподобалися - це неіронічно цікаві ігри з цікавим геймплеєм та неочікувано гарним writing.

Rance 01 - грав у рімейк, бо оригінал застарів морально, геймплейно та технічно. Геймплей не дуже глибокий, але не дратує. Але загалом - більше хентай, ніж цікава гра.


Rance 02 - грав у рімейк, бо дивись вишче. Дуже коротка гра з простим геймплеєм. Перші дві частини все ж важливі, тому що представляють нам багатьох важливих персонажів, а серія взагалі інколи працює як мильна опера.


Rance 03 - в оригінал не грав, очікую переклад рімейка.


Rance 4 - грав в оригінал, рімейка не планується. Essentialy, гра про один великий мегаданж - досить цікавий за стандартами jRPG. Але багато бектрекінгу, і гра застаріла занадто сильно у багатьох аспектах, щоб отримувати від неї задоволення. Тут теж презентують деяких важливих персонажів, але роблять це не дуже цікаво.

 

Kichikou Rance - дуже мені сподобалася. Геймплейно гра поєднує глобальну стратегію з візуальною новелою... і це дуже цікаве поєднання, бо дії гравця на стратегічному рівні впливають на те, які івенти відбудуться. І результат інколи навіть нагадує бюджетну версію Crusader Kings - але без усіх складних систем, що забезпечують емергентний геймплей. Тобто, звісно це не рівень CK... але все ж цікаво. В подальшому автори повернулися до цієї схеми у Sengoku Rance і навіть створили окрему ігрову серію за тими ж принципами. Бо, насправді, потенціал великий.
Сюжетно Kichikou Rance повинна була стати останньою частиною гри - бо протагоніст тут завойовує світ та перемагає володаря демонів (а в одному із рутів - навіть бога-творця). Але в подальшому відбувся м'який перезапуск, а події Kichikou Rance вважаються неканонічними (хоча більшість персонажів та сюжетів звідси використовуються у подальших іграх, де розкриваються детальніше).


Rance 5D - коротка та тупа гра. І так кажуть самі автори. Мені не дуже сподобалося. Геймплей простий і нудний, сюжет ні про що. Тут презентують двох персонажів, які будуть важливі далі, от і все.

Rance VI: Collapse of Zeth - ого... дуже велика та дуже амбіціозна гра. Геймплейно вона поєднує блоббер (данженкроулер від першого лиця на кшталт Wizardry 1-7, Eye of the Beholder, Might and Magic 1-5, Legend of Grimrock) з jRPG-битвами та візуальною новелою. Ми ходимо на місії, а між ними займаємось менеджментом та сюжетними моментами у таборі.
Тут несподівано сер'йозний, захоплюючий та драматичний сюжет (особливо на контрасті з загальною абсурдністю сеттинга), до якого деяким нормальним jRPG дуже далеко. А ще я був здивований, зустрівши персонажа на ім'я Leonid Kuchma.

Коротше, одна з найкращіх частин, дуже рекомендую, особливо якщо вам подобаються блоббери.

Sengoku Rance (Rance VII) - повернення до формули Kichikou Rance, але на цей раз події обмежені місцевою Японією. Стратегічний геймплей став трохи глибше (але зовсім трохи). Загалом це ще одна чудова гра. Окреме задоволення - дивитись на те, як японці познущалися з легендарних фігур епохи сенгоку.

Майже все персонажі - новачки, і серед них багато моїх улюблених (Судзуме! Сестрички Морі!). І хоча глобальний сюжет нічного надзвичайного не пропонує, окремі сцени та історії написані дуже талановито.

Ця частина стала найбільш відомою за межою досить малої спільноти прихильників ероге. Sengoku Rance навіть має окрему версію для стрімерів, де увесь H-контент зацензурено. В мене це теж одна з улюблених частин серії.


Rance Quest Magnum - восьма частина, і після блискучих шостої та сьомої вона мене дуже розчарувала. Це знову досить велика та амбіціозна гра, але геймплей не просто заснований на грайнді - він робить усе, щоб цей грайнд був максимально душним.
Це знову данжен кроулер з окремими місіями, але на цей раз top-down (тобто ми переміщуємося по підземеллю з поглядом зверху). На місії кожен персонаж має окрему кількість дій. І це нормальний концепт, але гра постійно обмежує ще й інші аспекти, що врешті решт призводить до фруструючого досвіду.
Тут багато непоганих маленьких історій, writing знову на висоті. Глобальний сюжет (та частина, що у Magnum-версії) - досить цікавий та несподівано цинічний. Але геймплей для мене все зіпсував.


Rance IX: The Helmanian Revolution - well... it's okay. Цього разу візуальна новела поєднана із sJRPG на зразок Fire Emblem, Shining Force або Tactics Ogre. Але у механіках так багато рандому, що тактика тут на второму плані. Гра не дуже велика (хоча не така мала, як друга або п'ята частини), сюжет спочатку не дуже надихає, але потроху набирає обертів. Персонажів, порівняно з минулими частинами, тут дуже мало, і бракує багатьох моїх улюбленців. Загалом - непогана частина, але не найкраща.


Rance X: Showdown - очікую перекладу, чув чудові відгуки. Це справжній фінал серії, де протагоніст знову об'єднує світ, щоб перемогти володаря демонів. Геймплейно - знову поєднання VN та стратегії.

Детальна вікі по Рансу та іншим іграм цієї студії: https://alicesoft.fandom.com/wiki/AliceSoftWiki:Main_Page

Кілька слів про протагоніста... Ранс - аморальний персонаж, якого цікавить в першу чергу секс. Він неймовірно егоїстичний, самовпевнений і все таке інше. Він постійно гвалтує дівчат.
І я бачив багато вігуків, ніби це справді кумедний протагоніст, який відчувається чимось новим та цікавим порівняно зі звичайними "добрими" героями.
Ні, бляха, ні. Ранс - найгірша частина цих ігор, він неймовірний мудак, якого хочеться просто вдавити. Я не розумію, яким моральним уродом потрібно бути, щоб він вам подобався. Більшість дівчат в іграх дуже милі, і мені бляха хочеться, щоб вони просто були щасливі. Врешті решт сюжет робить вигляд, ніби вони змирилися та знайшли своє щастя з Рансом, але це все дика фігня - неймовірно збочені у найпоганішому сенсі, нездорові відносини. Для багатьох саме аморальність Ранса - це візитка серії, але мене все це безмежно дратує. Особливо дивно, що за межами цього в іграх є багато нормальних та зворушливих історій.

В японській масс-культурі є таке дивне явище - твори, які виявляються насправді цікавими та захопливими (у сенсі - very fun), якщо читач/глядач/гравець зможе перетерпіти крінж. Чим це пояснюється, чому це так характерно саме для Японії - хз.